Монголи надіслали послів до Києва, але кияни вже знали про їх страшні наміри та звичаї, а тому рішуче відмовились здати місто. Монголи не наважились на штурм такого великого міста і повернули назад.

Давньоруські літописи містять різні дані про строки облоги Києва. "

І в такому дусі подібні статті, російські включаючи.

На головне запитання - чому Батий пішов походом, маючи за собою імперію залишену Чінгісханом, відповіді немає. Хоч пишуть, що це була навала, але ми розуміємо, що це добре зорганізоване військо, то на просте запитання - що було мотивом іти походом на чужі міста, ризикувати життям відповіді не має. Невже, щоб захопити і ...зруйнувати???

Є довгі описи скільки стояли під містами, що робили, щоб їх захопити, як один відділ кавалерії заходив зліва, а інший по центру. Ще купа усякої в принципі полови, яка лише заважає зрозуміти головне - для чого це усе добре зорганізованій армії кочівників, яка представляє державну структуру того часу, розвинену до імперії.

Хоч мимоходом згадано принципове в кількох місцях, але настільки мимоходом, що воно перетворює розуміння мотивів нападу в якусь суцільну кашу. У Грушевського воно також усе белетристика, написана майже поетично.

Отже, до чого веду - раптом "навала", некультурна зграя кочівників-загарбників виявляється будує, помітьте, будує Золоту Орду, будує столицю. Типу, відколи це кочівники, які знають юрти, коні і степи, будують міста. Знають навіть концепцію столиці, яка по-ідеї їм нафіг потрібна, якщо вони кочівники, тобто, в принципі не можуть нічого збудувати, бо безперервно переміщаються.

Це звичайне запитання повисає в повітрі, не залишаючи ніякої відповіді на нього. Мало того, щоб державу Золота Орда тримати укупі, треба оте військо, яке ніби кочівницьке, але є дуже дисципліноване, годувати, доставляти усе необхідне для його діяльності.

Отже, знову запитання - щоб годувати, треба мати встановлену відповідну соціальну інфраструктуру, тобто, треба мати запевнені надходження в якийсь центр усіх отих продуктів, одягу, зброї і т.д., що вимагає чіткої організації суспільства. Голодна людина - ніякий не вояк.

Адже, навіть якщо припустити, що кочівники жили з дня на день і мотивувалися, ризикуючи життям, лише захопленням награбованого, то просте практичне запитання постає відразу - як вони оте усе награбоване, могли тягати за собою по велетенських просторах у тисячі кілометрів залишаючись тим не менше мобільною і дуже ефективною армією?

І як на основі того награбованого, яке можна лише возити за собою на конях можна пізніше утворити державу Золота Орда? Адже, держава - це в першу чергу бюрократична структура. Відповіді на ці елементарні, але абсолютно життєві і реальні проблеми українська і російська історіографія не дає. Є усе лише квиління, як постраждав народ у геройських битвах і скільки днів люди обороняли свої міста.

Так ніби не усе одно чи місто впало через день, чи через місяць.

Отже, головна деталь, яке дає розуміння, що справді відбувалося і ставить логіку колонізації (саме колонізації) монголо-татарами слов"янських земель дає доволі розмита згадка - "Монголи надіслали послів до Києва, але кияни вже знали про їх страшні наміри та звичаї, а тому рішуче відмовились здати місто."

Значить, маємо дві принципові речі - кияни знали "про їх страшні наміри та звичаї" і "Монголи надіслали послів". Якщо страшні наміри ще можна трактувати, як розбій, убивство і необмежене насильство при здачі міста, то слово "звичаї" викликає першу підозру. Які такі звичаї були у кочівників, що їх кияни ніяк не могли прийняти.

Невже пиття кобилячого молока - кумису замість горілки?

Також ми розуміємо, що "посли" є слово, яке означає переговори. Тобто, торг в якому обидві сторони ставлять свої умови. Ми також знаємо, що не усі міста були знищені до тла кочівниками. Отже, торг вдався і міста уціліли.

З того, як діяли кочівники в подібних випадках, відомо, що вони, підходячи до міста, пропонували - бою не відбудеться, якщо місто віддає 10% усього. І продовжує так робити кожного року. Тобто, це зразу усе ставить на свої місця. Бо завойовники перестають бути некерованою масою бандитів, яким усе одно, аби лише грабонути, спалити і поїхати далі. Отримувати 10% означає структуру, яка вимагає держави, щоб ця умова виконувалася і не потребувала наступних походів війська.

Проблема для захисників міста полягала в тому, що перші 10% включали і 10% жителів міста. Тобто, 10% людей забирали у рабство. І тому, що в деяких випадках такий торг був неможливий, якщо в самому місті не могли погодитися, хто піде у рабство, то відбувалася битва в якій або місто падало і руйнувалося дотла, або успішно відбивало атаку.

Ця інформація пояснює, що означає "звичаї" і що означає "страшні наміри". Бо був вибір. Прийняти "звичаї" означало отримати фінансовий тягар з першим дуже високим людським внеском, або зустрітися з "страшними намірами" у випадку відмови і бути убитими з цілковитим спаленням міста.

Кияни, виглядає, вибрали оте друге. Вони погано розрахували ймовірність відбиття атаки. Хоч це трагедія міста, але ось таким чином - ліквідовуючи упертих і обкладаючи податками, але не руйнуючи згідливих монголо-татари інтегрували нові колонії у свою розвинену структуру імперії. Враховуючи розмір території, вони логічно збудували автономну структуру - Золоту Орду, яка мала і столицю і державну бюрократію, яка була покликана збирати податки на захопленій території і військо для запевнення, що податки будуть зібраними.

Тобто, вони діяли зовсім логічно, а не як вчать в українській історії. Вони не спустошували свої колонії, убиваючи людей просто так. Це ідіотизм, бо завойовники такого рангу не будуть діяти, як звичайні грабіжники. Їм потрібні були нові ресурси, які надавали новоутворені колонії. І адміністрацію нових колоній вони здійснювали дуже ефективно. Недаремно Золота Орда проіснувала понад 300 років.

Такий довгий період лише підтверджує ефективність державної структури, а не безголові руйнівницькі наскоки, які залишають після себе спалені міста і убитих людей. На убитих державу не побудуєш.