За звичайних обставин банки, приймаючи в клієнтів депозити на поточні чи ощадні депозитні рахунки, тут же зичать отримані гроші іншим клієнтам у вигляді кредитів для фінансування їх потреб.

Тобто, з одного боку банк має борг (банковий пасив) перед клієнтом, що робить депозит, а з іншого має інвестицію (банковий актив) в потреби клієнта, що зичить у банку ці гроші.

Проблема виникає із-за часових рамок такої бізнесової діяльності банку. Депозити клієнтів в суті є короткотерміновими, бо в будь-який момент звичайний громадянин може з'явитися до банку і зняти зі свого рахунку гроші.

Принаймі саме такий стан речей і очікується, коли громадяни тримають на банкових рахунках свої гроші.

Але, банк часто інвестує ці покладені депоновані гроші у довготермінові проекти, напр. гіпотечні позики, які часто "заморожують" вкладені в нерухомість гроші на 10-15, а деколи й 30 років.

Банкам вигідні такі довготермінові інвестиції тому, що вони через свою багаторічність здійснюються під вищий процент, ніж виплачується вкладникам банкових короткотермінових депозитів.

Різниця між прибутком з проценту в інвестиції у гіпотеку і тими виплатами з процентів, які банк зобов'язався робити вкладниками депозитів і є чистий заробіток банку.

Але, цю ідилічну картину псує непередбачуваність клієнта, котрий зробив депозит і може в будь-яку хвилину захотіти зняти свої гроші з банкового рахунку. Тобто, кожен банк щохвилини може мати те, що звуть кризою ліквідності - тимчасового браку готівки.

Бо банк не може побігти до боржника, що взяв гіпотеку на житло і вимагати негайно повернути 100-200 чи скільки там доларів, які хтось хоче зняти з депозиту, щоб купити харчі.

Для уникнення цієї кризи ліквідності в банковій системі було утворено кілька механізмів, що нівелюють до певної міри цю проблему. Перший механізм - центральний банк країни вимагає, щоб кожен банк тримав хоч частину отриманих з депозитів грошей у своїх резервах. Скажімо, з 100% усіх депонованих грошей, 10% банк мусить тримати у резерві, а решту 90% може інвестувати у, напр., гіпотеки.

Ці 10% дозволять банкові мати потрібну готівку, яку при потребі можна видавати саме на такі непередбачувані потреби звичайних громадян.

Кожного дня після закінчення роботи усі банки країни зобов"язані вирахувати стан свого резерву. Недотримання цього правила утримувати заданий рівень резерву карається відкликанням ліцензії банку.

Отже, банки мусять вдатися до другого захисного механізму - вони зичать один в одного. Бо часто існує ситуація, коли якісь банки мають надлишок грошей, ніж потрібні 10% резерву і можуть їх позичити іншим банкам, які потребують поповнити свій зменшений резерв.

Отже, існує міжбанковий ринок, де усі ці короткотермінові кредитні операції утворюють оту необхідну для банків ліквідність, тобто, текучість грошей.

І знову, увесь цей саморегульований механізм працював би бездоганно, якби не людські емоції. Якщо з якоїсь причини люди вирішать, що банк матиме проблему повернути гроші з депозитів, вони усі кинуться виймати свої гроші з депозитних рахунків і загрозливо зменшать банковий резерв.

Проблема полягає на тому, що таке масове явище вдаряє по усіх банках одночасно, тобто, на міжбанковому ринку щезає можливість банкам позичити один в одного, бо кожен намагається приберегти готівку, щоб мати її для майбутньої виплати з депозитів.

Ситуація погіршується ще й тим, що банки починають вимагати у інших банків-боржників негайно повернути надану короткотермінову позику, надану іншому банкові для поповнення резерву. В якийсь момент міжбанковий ринок "висихає" і перестає існувати. Немає жодного банку, що має вільні гроші і готовий їх позичити.

Банки-боржники опиняються в ситуації, коли з одного боку мусять негайно повернути громадянам гроші з їх депозитів, а з іншого негайно повернути короткотерміновий борг іншим банкам.

Криза ліквідності раптом починає перетворюватися у кризу платіжної здатності. Тобто, простіше кажучи, банки стоять перед порогом банкрутства одночасно усі.

По-ідеї, такі банки мають свої активи - надані громадянам гіпотечні позики. Адже, юридично громадянин-боржник не володіє купленою в борг нерухомістю - власником є банк аж до моменту сплати останнього долара боргу. Але - це "заморожені" у нерухомість гроші. Бо нерухомість не можна негайно продати - нерухомість є дуже неліквідний фінансовий актив.

Крім цієї властивої нерухомості неліквідності, якщо усі кинуться продавати свою нерухомість, щоб повернути борг, це викличе різке падіння вартості цієї нерухомості, що автоматично означає зріст боргу, адже величина гіпотечного боргу залишилася за старою вартістю цієї нерухомості.

Отже, було знайдено ще один механізм нівелювання кризової ситуації у банковій системі - позичальник останнього рівня (the lender of last resort). Цю роль було надано центральному банку країни.

Надано тому, що лише нацбанк має легальне право утворювати гроші з нічого. Колись це означало друк грошей, в наш час просто телефонний дзвінок і поява нової цифри на рахунках центрального банку.

Іронічно, але якби самі громадяни утворювали гроші з нічого, їх би оголосили фальшивомонетчиками.

В кризовій ситуації, коли ліквідність міжбанкового ринку зменшилася до нуля, нацбанк країни починає надавати потрібні короткотермінові кредити практично будь-якої величини.

Криза світових кредитних ринків, які спостерігаємо останніми днями, викликана саме зменшенням ліквідності через банкрутства боржників, що позичили гіпотеки для фінансування купівлі нерухомості.

Проблема помножена тим, що при великих інвестиційних банках, було утворено hedgeфонди, спеціалізацією яких були різні фінансові продукти, базовані на гіпотечних позиках.

Ці фінансові продукти часто використовувалися hedgeфондами з так званим фінансовим важелем, тобто, hedgeфонди зичили гроші для інвестицій у гіпотечні фінансові продукти.

Такі важелі, в суті деривативні фінансові інструменти, при вдалому застосуванні можуть на порядки збільшувати прибуток з інвестиції, але й одночасно на порядки збільшувати ризик.

Для калькуляції потенційного прибутку і ризику, застосовується складні математичні моделі, які, якими б точними не були, є усе таки моделі, тобто, базуються на певних припущеннях, котрі в реальному житті можуть не справдитися, або відхилятися від теоретичних величин роблячи модель непрацюючою.

Скажімо, в зв’язку з бумом ринків нерухомості hedgeфонди розробили стратегію позики в одній валюті країни, де центральний банк з точки зору потреб своєї національної економіки встановив низькі облікові ставки, тим самим здешевивши свої внутрішні кредити.

Наступним кроком hedgeфонду був обмін на ринку форексу у валюту країн, національні банки яких з міркувань своєї монетарної політики і пригальмовування економіки для зменшення інфляції встановили високі облікові ставки.

І останнім кроком hedgeфонду була інвестиція у вигляді надання кредиту в цій країні з високими обліковими ставками.

Тому, що величина облікової ставки є базою для встановлення процентів на усі інші типи боргу в країні, популярною стратегію багатьох hedgeфондів було позичити, напр. в Японії йєни, під 1% на два роки, поміняти їх на австралійські долари і надати позику австралійцям під 6.5%.

Чи та ж короткотермінова позика в Японії під 0.5%, обмін у ісландські крони і інвестиція в цю країну під 13.5%.

На графіках, що їх щоденно публікує Bloomberg на свому сайті для ілюстрації стану кредитних ринків, червоним відмічено цю стратегію.

лінк

кредитний ринок Японії



кредитний ринок Австралії

Звичайно, такою простою стратегією це усе не обходилося. Hedgeфонди для максималізації прибутків застосовували описані вище фінансові важелі за допомогою деривативних інструментів, автоматично в десятки, сотні, часом тисячі разів помножуючи прибуток з такої інвестиції. Або в стільки ж разів і втрати, якщо стратегія перестає працювати.

І звичайно, завдяки фінансовому важелю така стратегія працює доти, поки вартість японської короткотермінової позики залишається низькою.

Проблема виникає тоді, коли якась частина гіпотечних позик в країнах, в які hedgeфонди заінвестували, просто не може сплатитися і їх власники оголошують дефолт, тобто, банкрутство.

Це утворює потребу у більшій ліквідності, бо відсутність надходжень з гіпотек мусять покриватися за рахунок нових короткотермінових позик. Це означає, що усі звертаються туди, де ця позика є найдешевшою. В даному випадку – до Японії.

Але тому, що виникнув раптовий масовий зріст попиту на позики у японських йєнах, це автоматично викликало її подорожчання і зріст ціни кредиту – проценту, який треба сплатити, щоб позичити йєну.

Тим самим такий зріст попиту руйнує стратегію hedgeфондів, роблячи її неефективною, а завдяки фінансовому важелеві – деривативам – автоматично не тільки неприбутковою, але й катастрофою через великі втрати hedgeфондів у деривативних контрактах.

Тому, що ці hedgeфонди є частиною великих банків, їх проблеми стають проблемами банків і в якийсь момент не тільки національною фінансовою проблемою, але й через складні пов’язання між банками різних країн проблемою світовою.

Недаремно і Federal Reserve США і Європейський Центральний Банк і Центральний банк Канади, і Центральний банк Японії, усі негайно запропонували рятівні кредити для світової фінансової системи, намагаючись збільшити ліквідність банків. Цілком можливо ми незабаром побачимо і зниження облікових ставок для заохочення нових позик з наданих кредитів.

Цей крок є вимушений і суперечить довготерміновій політиці центральних банків тримати національні економіки в низькій інфляції. Великі кредитні вливання у світову фінансову систему в суті збільшать з часом інфляцію і перед нацбанками постане проблема, як вилучити цю нову грошову масу для зменшення інфляції, але з другого боку не пошкодити національній економіці.

В наступні місяці можна буде спостерігати, як нацбанки справляються з цією кризою.

Цитати з повідомлень BBC, Reuters і Bloomberg

В четверг Федеральная резервная система США добавила в банковскую систему 24 млрд. долларов.

Инициативу ЕЦБ поддержал и Центробанк Японии, который заявил о намерении выделить около 8,5 млрд. долларов для кредитования местных банков.

Резервный банк Австралии предоставил финансовым учреждениям кредиты на сумму 4,19 млрд. долларов, Центробанк Сингапура - на сумму 986 млн. долларов.

Готовность предоставить кредиты местным банкам подтвердили и Центробанки Малайзии, Индонезии и Филиппин.

Тривога, що глобальна кредитна криза продовжиться, збільшилася в чертвер після того, як французький BNP Paribas банк заморозив три фонди, що спеціалізувалися в кредитах, через хаос у ринках гіпотечних позик низької якості. Аналітики вважають, що це не кінець проблеми.

Центральні банки кинулися впомповувати додаткову готівку у фінансову систему цього тижня намагаючись приглушити страх, викликаний кризою ліквідності, що охопила інвесторів у всьому світі..

Американський центральний банк Federal Reserve надав банковій системі сумарно 39 млрд дол в три заходи протягом п'ятниці - найбільшу кількість ліквідності з часу кризи після атаки терористів шість років тому. Тим самим цей банк додав фондів протягом ще одного дня у фінансові ринки, занепокоєні станом кредитів.

Bloomberg повідомляв 10 серпня, що Global Alpha hedgeфонд відомої фінансової інституції Goldman Sachs Group Inc., який мав під менеджментом 8 млрд дол. впав на 26% цього року. Таке падінням може змусити інших інвесторів забрати свої гроші з фонду.

А найбільший hedgeфонд цієї компанії втратив майже 40% від липня минулого року.

Цікаво, що відомий індекс акцій американських компаній The Standard & Poor's 500, який представляє вартість 500 найбільших компаній США фактично зріс на 16% за той самий час.